Ой мамо рідно, ти мене не жди. Мені в наш в дім ніколи не прийти.
Заснули мальви біля хати. Їх місяць вийшов колихати. І тільки мати не засне, мати не засне жде вона мене. І тільки мати не засне, мати не засне жде вона мене.
Ой мамо рідно, ти мене не жди. Мені в наш в дім ніколи не прийти. З мойого серця мальва проросла і кров’ю зацвіла!
Не плач же мамо, ти ж бо не одна! Багато ж мальв насіяла війна! Вони шепочуть для тебе восени: “Засни… засни… засни… засни…”
У матерів є любі діти. А у моєї тільки квіти. Самотні квіти під вікном, квіти під вікном заснули вже давно. Самотні квіти під вікном, квіти під вікном заснули вже давно.
Як зійде сонце, вийди на поріг – і люди вклоняться тобі до ніг. Пройдися полем, мальви буйних лук торкнуться твоїх рук.
Життя як пісня, що не відзвенить! Як мальви, знов для тебе буду жить. Якщо ж я ласку не встигла принести, прости… прости… прости… прости… *** слова Богдана Гури