Вона сидить на березі уже не перший день, Сидить сама і вчить напам'ять море. Ніхто не чув ніколи ні одну з її пісень, Ніхто не знає, що вона сама собі говорить. Вона живе в своєму світі, Нікого не впуска туди, Вона говорить з вільним вітром, Дика й дивна назавжди.
Самотність не шука причин, щоб завжди бути поряд. Сум не питає дозволу, коли йому прийти. А вільний вітер тихо щось говорить, Він розуміє її дні і роки смутку й самоти.
Нікого не цікавить, хто вона і звідки тут. Напевно, і вона сама не знає. І люди йдуть собі повз неї, цілий день ідуть. Вона сидить сама, сама й сумна. На щось чекає. Вона сидить над морем днями, Вночі встає, іде додому. Вона живе поряд із нами. Кому, навіщо – невідомо.