Що є сили вдихаю тебе разом із повітрям, Знов затримую погляд на відстані сподівань, Якби в інший раз - цілувала би без вагань, Але вже не час, тому доведеться терпіти.
Я, думками окрилена, йду над сірістю світу, І душа полетіла метеликом у Прованс, Якби зараз раптово в повітрі ввімкнули вальс - Я, неначе Прене, почала би у танці жити.
Ще далеко до завтра, до мого завтра ще довше. І живу у надії, щоб ще раз дійти до краю Перед сном солод голосу твого ковтаю. Мені сниться весна, лиш шкода, так буде не завше.