Синьоокою чаклункою, бувало, Називав мене і руки цілував. Мабуть, справжнє щастя то було, й не стало, Час минув і вже, як сніг, розтав. Що тоді хотіла, я сама не знаю, Може, подарунків, може, просто слів. Я не вірю в те, що почуття вмирає, Що вогонь любові догорів.
Приспів: Більше ніхто, Тільки я в тому винна - Божевільна! Більше ніхто, Тільки я в тому винна - Божевільна!
\"Повернись!\", - тобі сказати не зумію, Квітень за вікном, а на душі - зима. Ти вже не один, і я це розумію, Що ж, цього хотіла я сама.
Приспів.
Синьоокою чаклункою, бувало, Називав мене і руки цілував. Мабуть, справжнє щастя - то було, Й не стало...