Діалог під ялинкою (Ю.Левiтанський-С.Нiкiтiн, пер.Ю.Чайки)
- Що ж воно коїться в свiтi? - Та, бачте, зима. - Як то - зима? - А от так. Подивiться, постежте, Як я зрання калатаюсь, протоптую стежку Там, де до ваших будiвель пiд'їзду нема.
- Що ж буде далi? - Та сiчень. - Невже? - Щоб я вмер! Я ж недаремно абетку придбав старовинну. Ох, i малюнки ж надмухала в нiй хуртовина! Їх я вже вивчив, до лiтер узявся тепер.
- Ну, а по сiчню? - Та квiтень прийде, як назло. Квiтень по сiчню? Ви певнi? -Повiрте на слово. В лici сьогоднi сопiлка так грала чудово! Дивно лише, що музики при нiй не було.
- Що ж нам ,сердешним, робити? - Чого там, живiть. Шийте спiдницi з китайки, як грошей в вас досить. - Тю! Та китайки нiхто вже сто рокiв не носить! - Вже як пошиє - де дiнеться! - буде носить!
Будуть носить, бо ж настане година така, Що й завiрюха ущухне, i крига розтане. Ну, то давайте ж удвох у це свято рiздвяне Прямо от тут, на вечiрцi, наразi гупнем гопака!
- Ряженi хлопцi й дiвчата i смiх без кiнця. Мiсяць - блiда, зi свiчею всерединi, куля. Ось Вам рука (та тримайте, рука ж бо - не дуля!) I - гоп-ця-ця, гоп-ця-ця, гоп-ця-ця, гоп-ця-ця...