Якість: MP3 128 kbps Тривалість: 7 год. 24 хв. Рік видання: 2006 Читає: автор!
Живемо – якщо Я ще не зауважив – у часи Постмодерну. Історія – не вперше – закінчилася, колективна свідомість – не востаннє – пірнула в міфологію. Якби Кемпбел і Фрай прочитали "Московіаду", вони б спільними зусиллями назвали її "мономіфом іронічного модусу". Можна й простіше: апокаліптичний день українського поета в Москві починається на сьомому поверсі літературного гуртожитку, який є іронічною модифікацією і вежі чистого мистецтва, і культової космічної вежі, сім поверхів якої, підказує Мірчо Еліаде, відповідають семи планетарним небесам. Вирушивши з місця, де зустрічаються Небо і Земля, герой невпинно сходить вниз. Він проходить кілька обов’язкових чоловічих ініціацій на землі (випробування пияцтвом, коханням, бійкою), після чого спускається в пародійний потойбічний світ. Йому доводиться долати опір охоронців, рятуватися від підземних потвор, але й отримувати несподівану допомогу з боку трансформованих ворожих сил. Кульмінацією подорожі стає участь Отто у "симпозіумі" мерців, де герой нарешті виконує свою місію, розстрілюючи покійників, які уособлювали імперію. Попри усю фарсовість, у цій сцені також діє логіка міфу: справжнім народженням героя є друге народження, відповідно й звільнення від імперських мерців настане, мабуть, після їх другої, вже остаточної смерті. Питання лише в тому, чи воно колись насправді для нас настане...