Я був хрущем над вишнями в саду,
Потім сміявся, плакав солов’ями.
Тепер я лев, бо вільно-вільно йду,
І Україну чую під ногами.
Я український лев і ці степи мої.
Чужинський сморід тут лоскоче ніздрі.
Це лев прийшов, хай кануть у вогні,
Це лев прийшов, хай знають своє місце.
Я український лев і всі жінки мої,
Їх лона прагнуть левенят, а не шакалів.
Після солодких ігрищ і боїв,
Народим левів і підемо далі.
Ми леви, леви, цей сльозливий спів
Нам остогид, і від ниття нас нудить.
Ми розіпнемо животи рабів
І левів дух вдихнемо в їхні груди.
Ми леви, леви, мати в нас одна.
Нам Україна не коханка, а коханна.
Піде у світ левицею вона,
А не вівцею на заріз до москаля чи хана.
Нас сотні, сотні, буде тьми і тьми,
Ми вже йдемо, нас не спиняйте краще.
Ми леви, українські леви ми,
І ці степи, і води, небо – все це наше.
Юрій Прокопчук еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 2