Хрещатик. День. Старий, мов казка, Київ. Стара кав'ярня. Поблизу – метро. Старий П'єро п'є каву з Арлекіно – Таким же сивим, як старий П'єро.
Вони удвох п'ють чорну каву мовчки. Що говорити? – Сказано усе. А хвора совість очі свої вовчі Розплющує і спогадом гризе. Були у Коломбіни довгі вії, Та швидко згасла зірка шапіто. Цнотливу юність у старій повії, Крім нас з стобою, не впізна ніхто.
Приспів.
Все сказано! Скінчилась пісня, баста! Театр згорів... Пий каву і мовчи. Кохання? – Дика вигадка фантаста... Пий каву – зранку, в полудень, вночі! А навкруги – юрби театр ляльковий. Сліпа любов в полоні нас трима. Ще люблять нас дівчата чорноброві... Та Коломбіни серед них нема!
Приспів: Хрещатик. День. Старий, мов казка, Київ. Стара кав'ярня. Поблизу – метро. Старий П'єро п'є каву з Арлекіно – Таким же сивим, як старий П'єро.