Вона сплітала коси тісно-тісно, З волосся, що завчасно стало сивим. Плекала ніжно пальцями намисто, Торкалася скривавленого тіла. Дивилася так віддано у очі, А в них збігали сльози, наче доля. Кидалася: \"Я жити дуже хочу У смужці неба й клаптику від поля!\" Зривала з себе одяг, наче дика. Ховала рвані рани і укуси. Ридала: \"Хай я поки ще каліка, Але я стану сильною, клянуся!\" І скиглила нещасно, мов дитина, В якої відібрали маму й тата. І пестила очима брата, сина, Що мужньо її вийшли захищати. Ставала дибки, рвалася до бою. Боліло серце й шерхли спраглі губи. Воліла захистити всіх собою, Й руками затуляла дітям груди. Хиталася від вітру, як пір'їна. Молилася й ховала в лузі квіти. Ім'я її величне - УКРАЇНА. Вона ще тільки починає жити.