Ой, у лесе й на дубочку Колыхала дзеўчінонька сына й дочку. Колыхала дый плакала: – Ці я ў цебе й, моя мамко, не гуляла? Хоць гуляла, ні доросла, Посадзіла каліноньку, й она всох(ы)ла. Ой ты, мамко моя родна, Поколушы мое дзеткі, будзе ж доб(ы)рэ. – Ой, не буду колыхаці, Не трэ було з двореніном ночоваці. Бо й дворонін позна ходзіць, Он жэ цебе молодую с ума сводзіць. Сов’ёў с ума, сев на коня: – Оставайса, дзеўчынонько, цепер сама. – Не сама я й осталаса, Як у лузе калінон(і)ка росцвіласа. Росцвіласа цветочкамі, Й осталаса дзеўчынонька з дзеточкамі.