Минають дні, минають ночі, Минає літо; шелестить Пожовкле листя; гаснуть очі, Заснули думи, серце спить, І все заснуло. І не знаю, Чи я живу, чи доживаю, Чи так по світу волочусь, Бо вже не плачу й не сміюсь...
Доле, де ти? Доле, де ти? Нема ніякої? Коли доброї жаль, боже, То дай злої, злої! Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись. Л дай жити, серцем жити І людей любити, А коли ні... то проклинать І світ запалити! Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спати, спати І спати на волі — І заснути навік-віки, І сліду не кинуть Ніякого: однаково — Чи жив, чи загинув! Доле, де ти? Доле, де ти? Нема ніякої! Коли доброї жаль, боже, То дай злої! злої!