Знову й знов лінія метро сумна Їду заглядаю в темряву з вікна Бачу там себе у віддзеркаллі Знову я один на холодному вокзалі З нотами в вухах тут стою чекаю Разом з вітром та дощем стіни підпераю Згадую як йшов линув я сюди А за мною вітер замітав сліди
Станція за станцією люди тут зійшлися Цей вагон майже пустий, та не бачу лиця Я не бачу рук, та й людей не бачу Станція за станцією долю свою трачу Трачу долю трачу час безцінний Але це всього поклик душ хвилинний Цей момент пройшов зупинився потяг Стоячи в вагоні, вічуваєш протяг
Вийду із вагона, озирнусь навколо Дивлюся, а все якось по приколу Натовпи людей, що спішать невпинно У думках своїх десь летять невинно Не такий як всі, але один із них Реп пишу рядками в римах цих простоих Що ведуть мене, що дають свободу Слова, думки, віри у нагоду Віри в почуття, у самого себе Afek, Od!n i Shaman розкачали, ще би Тексти писані давно, мінусa пиздаті Суть і текстах є, вони цим багаті Цим багаті всі, рими хто складає Я один (із них) з таких, та хто його знає Знаю лиш одне - залишу сліди Не залишусь тут - піду як і ти