На тлі лампочки - в плафона самотній тон, А я переглядаю незакінчені нотатки... Вони, мов в будівлі, розірваний фронтон, Як декоративні ефекти та їх зачатки.
Я не наважився в сутінках цих подій, Бо не міг зрозуміти хто я для них, Таких самотніх, що кличуть на двобій... Душа, як сутність, на поверхнях скляних.
Я міг би написати про любов, та ні... Чи завершити усі початі рядки... Хоч думки мої переважно мовчазні - Мрію як усі, а стається навпаки.
Хочеться усе написати як в листі, Мов пишу вперше це, не знаючи слів. Лише відчуття душі у такому житті - Без фальшу, без моїх надуманих світів.
Так, хочеться написати і просто піти... Побігти на зустріч, без слів на вітер, І не кажи, який буваєш анти-ти... Бо для когось ти особливий витвір.
На тлі лампочок у мене чотири тіні, Чотири душі, які рвуться у даль! Як усі - полонив їх у чотири стіни, Та забув, що душа не любить проваль.
І у пошуках \"себе\" - просто гасимо світло, Виключаючи душі, закриваючи двері - Закриваємо і очі, що літали із вітром, І засинаємо, мов букви, на папері...