Знаєте, є такі книги, після яких хочеться випити залпом колодязь води. Бігти до моря, кричати про рими. Знаєте, є такі люди, заради яких аж страшно заснути, щоб не проґавити рух зімкнених вій. Не хочеться голосно дихати поряд з ним, щоб не розбудити. Знаєте, є такі подорожі, які надихають на звершення та дають зрозуміти істинну цінність речей. Перед якими немає сну, особливо, якщо пригортатися до дуже гарячих плечей. Знаєте, є таке щастя, про яке не хочеться казати нікому. Носити у собі, дякувати подумки тому, хто його дарує, навіть якщо він про це не знає. Знаєте, є такі вірші (як оцей), які поки пишеш, щось у грудях розлітається на мільйони вразливих деталей. Їдучи 130 по трасі, я збираю всю ніжність, та боюсь втратити ранковий погляд його сонних очей.