Як буяє усе, як у серці пече Ще не було такої весни. Гострий погляд твоїх незрівнянних очей, Наче цвяхом прибив до стіни. Ти сама підійшла, дивина серед див, Досить близько, щоб я зрозумів:
Дарма я наївся цибулі! (2) Дарма-а-а-а-а! (2)
Я не можу говорити, навіть дихати боюсь. Дарма я наївся цибулі, ху-ху! Був козаком, а тепер боягуз. Дарма я наївся цибулі, ху-ху! І льодяників, жувачок півкіло – не допомогло.
Дарма я наївся цибулі, ху-ху! (2) Дарма-а-а-а-а! (2)
От, як би то, передбачити оказію таку. Дарма я наївся цибулі, ху-ху! Голодоморив би цілу добу. Дарма я наївся цибулі, ху-ху! Де ж ти раніше була-а, вчора я їв мармелад.
Дарма я наївся цибулі, ху-ху! (2) Дарма-а-а-а-а! (2)
Де ж ти раніше була-а, вчора я їв мармелад.
Дарма я наївся цибулі, ху-ху! (2) Дарма-а-а-а-а! (2)
Як буяло усе так і досі буя, А мені б хоч на крок до мети. О, як всміхнулася доля моя: Перше слово промовила ти. І відчув я себе не єдиним биком, Бо від тебе смердить ЧАСНИКОМ!
Дарма я наївся цибулі, ху-ху! (2) Дарма-а-а-а-а!(2) Дарма я наївся цибулі, ху-ху! (2) Дарма-а-а-а-а!(2)