Місто як місто, а люди, як люди, Ти вірив колись, що все ще буде Та час не чекає, час швидко минає І так день за днем, рік за роком спливає А ти все ще їдеш, куди сам не знаєш, Туди, де тебе ніхто не чекає, Туди, де тебе ніхто не чекає...
Включаєш 140 і гониш по трасі, Все це життя - ілюзія щастя, Так подруг багато і друзів довкола, Але так часто від них віє холодом. Так хочеться зникнути десь за видноколо, У світ, де любов дорожче, ніж золото, Туди, де любов дорожче, ніж золото.
Дорога вночі - сяйво вогнів, А навкруги світ міражів, Світ, в якому всі так, як ти Шукають любов і не можуть знайти. Так, друзі є, та вони так, як ти: Круті лише ззовні, а в серці пусті, Ну а взагалі їм немає до тебе діла, Їм потрібен не ти, а лише твоє тіло. І навіть не тіло, а окремі частки, За масками киць голодні вовки, Вони про любов тобі лише співають, Та в їхніх словах любові зовсім немає, Та в їхніх словах любові зовсім немає...
І так день за днем, і ти маєш вже досить, Біль самоти, мов петля, тебе дусить, Та ти мусиш встати і десь там іти, І щось там чекати, так само, як ти Все місто, як місто, а люди, як люди, І віра проста, що буде то буде. Просто живи, час іде до звороття, Та без любові, хіба це життя?.. Та без любові, хіба ж це життя?..
А дома чекає змучена мати, Коли ти прийдеш, вона піде спати, Що було з тобою, розтало мов дим, Лиш головне - ти вернувся живим.