В цих фото є щось таке нездійсненне.. Таке, чого бути ніяк не могло. Всі погляди, миті, бажання шалені Це все як міраж, але це все було.
Настільки чужі., і це так не звичайно, Бо ближче ніж можна, бути змогли.. Змогли бути в казці, в майбутніх бажаннях Це все лиш на мить, але ми там були.
Так дивно, чужий тобі, запах вдихати.. А він є найближчим у тебе в душі, Приємне тепло у собі відчувати Від дотиків, де були руки чужі.
І ми були разом в своїй ейфорії У тій, яку кожен для себе створив. Тоді існували лише наші мрії, Лише піднесіння й емоцій порив.
І так не хотілось усе це втрачати.. Усе що було.. І більше нема. Мені так подобалось просто літати, Подобалось, значить воно не дарма.
Так хочу в собі це усе зберегти Усе. До останньої краплі. Моє. Щоб змогла, коли схочу, в любу мить втекти Глибоко.. туди, в сокровенне своє.
Найважчим тут є, не лишитись без тебе, І не те, що усе просто так пропаде, Найважче втрачати емоції в себе.. Свої відчуття, ніби хтось їх краде.
В яких розчинялась, в яких ти жила.. В ту мить, коли космос в середині був. Які є твої! Які так берегла! І космос був твій, який потонув.
Тож всі ці емоції і відчуття Я спробую дуже в собі зберегти, Бо це є МОЄ! Це частина життя.. Без свого не можу по ньому іти.
Головне не залишитись вітром чиїмсь, Не залишитись тим, чим так інколи тішусь Цим вітром на миті закованим кимсь, Головне не лишатись, і я не залишусь.