Мовить бовім Господь: Небо і земля мимо ідуть. Іван Величковський. “Зеґар”
Віталієві Миколайовичу Танасійчуку, з повагою
Час летить, а мухи часу Не летять і не летять, На кардані, на паркані На капкані, на стакані, На Біґ-Бені і в Рангуні На Петрі чи на Івані Тихо-тихо цокотять.
Є вони на Спаській вежі, Де пентакль на голові, І кути такі ведмежі, І годинники криві, На Майдані коло бані, В профспілковому табло Світять, як в часи останні, Перехожим по таблу.
Якби ми, ловці з сачками, Знали слово елоїм, Всі б царі поперед нами Розійшлися, наче дим, Мушок часу настромили б На шпильки — нехай їм грець – І крутили б і вертіли б Стрілки їхніх черевецьІ
Але мухи-тихоходи По мені і по тобі, Цокотячи, тихо ходять Вираховуючи дні, Чи ж мені гуляти довго Чи то верхи на Сірку, Чи на “Ладі”, чи на “Волзі”, Чи на мерсі, чи в візку.
Прийде час, володар муший, В кожну хату і вігвам, Каперси з верби пострушу- є і скаже: “Годі вам!” І тоді свої відзнаки Ми залишимо котам, Змовкнуть знаки-зодіаки, Бовкне в воду фіміам,
Опаде востаннє фалос, Змовкне слави кислий галас, Омкне маніпадмехум, Віддзвенить останній ляпас, Відійде останній дмух. Креативні і непевні, Вкрадені — аж ах і ух, – Всі здобутки наші кревні Перетворяться на мух.
І тоді вже часомухи, Мухочасні цокотухи, За наказом цього васі, Що приходить не на часі, Обшир крилець перевірять, Дзизкальцями задзижчать, І в імлі ласкаво-сірій В часовирій полетять.