Через лiс-перелiс, через море навкiс Новий рiк для людей подарунки нiс: Кому — шапку смушеву, кому — люльку дешеву, Кому — модернi кастети, кому — фотоннi ракети, Кому — солi до бараболi, кому — три снопи вiтру в полi, Кому — пушок на рило, а дядьковi Кириловi — крила.
Був день як день, i раптом — непорядок, Куфайку з-пiд лопаток — як ножем прошило. Пробивши вату, заряхтiли радо, На сонцi закипiли синi крила.
Голоднi небом, випростались туго, Ковтали з неба синє мерехтiння, А в дядька в серцi — туга, А в дядька в серцi — тiнi.
(Кому — долю багряну, кому — сонце з туману, Кому — перса дiвочi, кому — смерть серед ночi, Щоб тебе доля побила, а Кириловi, прости господи, — крила).
Жiнка голосила: "Люди як люди, Ïм доля маслом губи змастила. Кому — валянки, кому — мед од простуди, Кому — жом у господу, а цьому гаспиду, прости господи, — крила?!"
Так Кирило до тями брiв, I, щоб мати якусь свободу, Сокиру бруском задобрив, I крила обтяв об колоду.
Та коли захлинались сичi, Насмiхалися зорi з Кирила, I, пробивши сорочку вночi, Знов кипiли пружинистi крила.
Так Кирило з сокирою жив, На крилах навiть розжився — Крилами хату вшив, Крилами обгородився.
А тi крила розкрали поети, Щоб ïх муза була небезкрила, На тi крила молились, естети, I снилося небо порубаним крилам.
(Кому — новi ворота, кому — ширшого рота, Кому — сонце в кишеню, кому — дулю дешеву, Щоб тебе доля побила, а Кириловi — не пощастить же отак чоловiковi — крила).