Ішов я небом якось, дивно це було, Погода льотна, тільки сонце ще пекло. Мій рух повільним був, та й хода легка. Тож, задивився я на ті небеса. Та, нудно так мені на самоті стало...
Ходять хлопці на сторонці – Хто під Богом, хто під сонцем, Хто помер, а хто іще живий. Сидять дівки під віконцем, На своїх чекають хлопців, Кого з війська, а кого з тюрми.
Гуляю далі небом, косяка курю, Аж, раптом чую, наче хтось мене гукнув, Я остовпів зненацька, цього не чекав – Згори Підлуський кличе, а з землі Салман! І легко так мені із ними втрьох стало!..
Ходять хлопці на сторонці – Хто під Богом, хто під сонцем, Хто помер, а хто іще живий. Сидять дівки під віконцем, Та про тих співають хлопців, Що у війську досі та у тюрмі.
Сиділи довго так – напевно кілька днів. Дмитро Підлуський знов до Бога полетів, Побіг Салман пісень співати до Фоми, А я пішов собі тихенько до сім’ї. І важко знов мені на самоті стало...