За рогатками ходять батяри, І хоч не легко їм у житті, Але співають, не нарікають, Бо в них серця золоті. За ругатками ходять дівулі – Сукні з пиркалю, уста, як мак. Дзвінко регочуть, Панів не хочуть, Іно співають си так:
Що не кажіте – Нема на світі, Йой, як серце батяра. Просте, відверте, Деколи вперте, Йой, то серце батяра.
Зробиш му кривду – то враз обірвеш. Кинеться батяр, як звір. А зробиш му добре, То він тобі теж, Сто разів більше, повір.
Що не кажіте – Нема на світі, Йой, як серце батяра. Батярам зроду Життя не шкода, Бо в них такі серця.
За ругатками, як грім ударив, Батяр за край свій битись пішов. Шанець для нього – будь-яка шпара, А медаль його – то кров. За ругатками з віров, надійов Пішли батяри на лютий бій: Їден з багнетом, другий з фузійов За гонор твій і за свій.
Що не кажіте – Нема на світі, Йой, як серце батяра. Просте, відверте, Деколи вперте, Йой, то серце батяра.
Львів чи Канада – він лицар доріг, Всюди наш батяр той сам, Серденько злоте відкрите для всіх, Буде він тут, а чи там.
Що не кажіте – Нема на світі, Йой, як серце батяра. Батярам зроду Життя не шкода, Бо в них такі серця.