Лилося більше сліз, аніж води із крану... Рік за роком, на біс, мінялися плани... Але лишався безталанним син малий І про кінець сім'ї кричали символи. Холодних зим вели, а батареї ледь теплі І вже не склеїть минуле, як тріски від меблів, Не змінити темпу на прямій до фінішу... А на кухні запах злості і ліні ще. Ліній же сюжетних тепер там мало, Стінам сумно без тих, кого міцно тримали. В три бали землетруси, непрані обруси, Тонкі, порізані пальці об русі коси, Стоси рецептів, посуд не "Zepter", Егоїст, істеричка і скептик... Набір акторів якраз для драми. Місце подій - кімната, де немиті рами...
А квардрати все несуть суть на суд, Про те, як на тій кухні бився посуд, Бо сум звідти не зміг знайти вихід... Роки пройшли. Тут стало тихо.
І після всіх ремонтів лишилась гірка копоть, Лишилася в рядках мого хіп-хопу. Очима блискавки пускаю, раніше - хлопав І рукавом коротким витирав потопи... Десять років по тому, тепер спокійний, Та, як не крути, найважчі - сімейні війни. Лійни по 50, щоб загасити спогад І поряд сядь, коли в душі тривога. І твого вдиху тиха, мінорна нота Мамі на втіху осяде на дні блокнота, Бо "нота-бене" у мене немає у віршах. Люди ховаються парканами і там грішать...