Скажи чому, мов лебеді у даль, Летять роки за обрій біло-синій. Скажи чому в душі моїй печаль. Для щастя треба що людині? Життя у скроні сивину впліта, Тягар буденний в душу поселився. І моя юність в далі відліта, А я сповна ще нею не напився. Нехай летить, її я відпущу. У дні осінні гордо покрокую. Дайте напитись щастя, мов дощу. Я на весні ще може заквітую. Летіть-летіть мої весняні дні, Не до снаги мені з вами зрівнятись. Багато щастя буде на землі, Мені ж із осінню повік кохатись. Мудрість не знайдеш, як не поживеш. Життя дороги не такі тернисті. Щось може втратиш, ну а щось знайдеш. Дні то похмурі, то джерельно-чисті. Коханим будеш, а кохати – ні. Чи навпаки любитимеш без тями. Можливо, знайдеш щастя на землі, А може ти повік самотнім станеш.