із всіх тих, хто в мені ночували, ти залишив найглибші шрами, а також: недійсний квиток на потяг, пляшку фінки, пачку цига'рок, змоклі листи, розтягнуту байку і ще якийсь там, напевно, непотріб, за яким ти ніколи уже не прийдеш, за який не згадаєш потім.
і я би також хотіла забути: і руки, і голос, і тісні провулки, дводенну щетину, невипиту каву і чай без цурку, холодний, мов ранок. короткі прощання замнуті, невдалі. цілунок у щоку та подорож далі. в те "далі", якого ніколи не буде. яке не згадаєш\замовчиш\забудеш.
і буде життя далі йти неодмінно, скидаючи трабли свої на сузір'я, тупі гороскопи і речників майя. на пошесті, повені, на війни в Урані. на все, що не є, і ніколи на себе. аж доки мене не накриє землею, чи матом. чи просто мене не накриє. і знов твої шрами порвуться на шиї.
і будуть минулим в ключиці стікати. і стане уже все одно з ким... спати і кого пускати в роз'ятрену душу... бо ж всі вони вже однаково-байдужі однаково-безликі, однаково-нестерпні, мов сніг у суботу\повінь у серпні і всі після тебе в мені не почуті без тебе. без тебе. життя це без суті