Хтось прагне слави – а життя покаже дульку: Іди, шукай, іще шукай себе, небоже! – А я – знайшов! Я надуваю людям бульку Таку велику, що ніхто таку не може.
Я дую, дую, дую, дую, видуваю, А хтось там бреше, ніби дую я намарно; А булька так на сцені світло відбиває! – Ну й хай пуста – та Боже мій, до чого ж гарна!..
Гоп, гоп, гоп, гиля гоп – до чого ж булька гарна!
А хтось, як дурень, все життя шукає Слово! Я знаю триста! – а йому цього замало. Я дути вчив його, та з ним яка розмова: Так, наче негрові розказуєш про сало...
Я дую, дую, дую, дую, не бідую, Я з мила бульку вже до метра додуваю! – А той і Слово те знайшов – і голодує... А я за милом нині їжджу на Гаваї!
Гоп, гоп, гоп, гиля гоп – я їжджу на Гаваї!
Я вчора мав із Євробаченням розмову; Мене спитали, як я встав на піку моди. Я їм сказав: якщо й було спочатку Слово, То нині й триста слів не роблять вже погоди!
Тому я дую, весь талант у це кладу я – А мій талант вже в поперечнику – метр сорок! – Лиш кляті критики на заздрощах пліткують, Що я – не геній, а лише від бульки корок...
Гоп, гоп, гоп, гиля гоп – лише від буль... Та брешуть, сучі діти!