Не нарікаю я на Бога, не нарікаю ні на кого. Я сам себе, дурний, дурю, та ще й співаючи. Орю свій переліг — убогу ниву! — Та й сію слово. Добрі жнива Колись-то зійдуть. І дурю Себе-таки, себе самого...
Орися ж ти, моя ниво, долом та горою! Та засійся, чорна ниво, волею ясною! Орися ж ти, розвернися, полем розстелися! Та посійся добрим житом, долею полийся!
Розвернися ж на всі боки, ниво-десятино! Та посійся не словами, а розумом, ниво! Вийдуть люде жито жати, веселії жнива!.. Розвернися ж, розстелися ж, убогая ниво!!!
Чи не дурю себе я знову Своїм химерним добрим словом? Дурю! Бо лучче одурить Себе-таки, себе самого, Ніж з ворогом по правді жить І всує нарікать на Бога!