Брала вдова льон дрiбненький. Брала вона, вибирала, Тонкий голос подавала: Ой там Василь сiно косить, Тонкий голос вiтер носить. Кинув косу додолоньку, А сам пiшов додомоньку. А сам пiшов додомоньку Та й сiв собi на лавоньку. Та й сiв собi на лавоньку Схилив свою головоньку. Вийшла мати iз кiмнати, Стала Василя питати: — Чого сидиш, та й думаєш, Чого не п'єш, не гуляєш? — Дозволь, мати, вдову взяти, — Буду пити ще й гуляти. — Не дозволю вдову взяти: Вдова вмiє чарувати, Зчарувала мужа свого Та й зчарує сина мого. Удовиця мужа мала. Най би була шанувала. Най би була шанувала, Медом-вином напувала, Медом-вином напувала, В бiлий папiр завивала. А син мати не послухав, Всiдлав коня та й поïхав. Пiшла мати до кiмнати, Стала сина проклинати. — Щоб ти ïхав — не доïхав, Щоб ти звiдти не приïхав.