Навіть коли ти приведеш додому всіх повій зі свого борделю, Ти все одно шукатимеш в кожній з них шось знайоме, шось схоже на неї. І тоді коли якісно позаливаєш всі свої спогади алкоголем, Вона все одно залишиться всередині якимось тупим перманентним болем. І навіть тоді коли викинеш всі її речі і всі подарунки до вашої річниці, Подумаєш, шо краще було би, якби вона дарувала тобі рушниці. І завжди коли в наповпі у метро будеш бачити схожий колір волосся, Холоднітимуть пальці, згадуватиметься як воно все було і гадатиметься чому ж не вдалося. І ця демонічна жінка завжди буде жити в тобі спокійно і виважено, Так, наче вона нікуди і не зникала, І інколи десь о четвертій ранку на задимленій кухні Ти розумітимеш, шо весь цей час вона тебе теж пам"ятала.