Дійові особи: Хотабич - джін Зульфія - блядь Аладін - фраєр Шаміль - національний герой Насрідін - мудак, Шахірізада - звізда востока Рак, Папуга - тварюкі Сіндбад - авантюріст Мао Цзедун - сонце Востока Чмо Йобане - Йобане Чмо а також: аксакали, шакали, ішаки, басмачі і інші.
ДІЯ ПЕРША: На сцені пусто, темно і сумно, по волі починає світати. З-за обрію поступово вилазе м'яка приємна фігура Мао Цзедуна. Він у воєнному френчі, кєпці. Навкруги його - яскраве сяйво. Мао Цзедун зручно сидить на гойдалці, посміхається і повільно лізе до гори. Сцена поступово освітлюється Мао Цзедуном так, шо стає видно Восток. З його мінарєтами, мєчєтями і сінагогами. По середені Востока лежить пляшка, вона легенько підскакує. Голос з пляшки: Пустіть мене озолочу бля буду. Мимо спокійно проїзджає аксакал на ішаку. За зустріч йому, теж на ішаку їде другий аксакал. Перший аксакал: Салям алєйкум (зніма папаху) Другий аксакал: Ва-алєйкум ассаля (зніма папаху) Перший аксакал (дістає з рота макуху): Рахат лукум яхши. Дає другому аксакалу. Другий аксакал (киває головою в різні боки): Вай вай вай. Бере макуху, починає гризти. Голос з пляшки (дуже нервово): Открийте нахуй, всіх позолочу, бля буду! Аксакали: Шайтан, Шайтан! Тікають. На сцені знову тихо. Мао Цзедун пересувається по небу все вище і вище заливаючи восток своїм сяйвом. Голос з пляшки (дуже спокійно): Підараси. Входить Аладін і Зульфія. Аладін: Зульфія! Я тобі халву купив! На! Дає халву Зульфії. Голос з пляшки (знов дуже нервовий): кажу бля пустіть бля, вони халву бля! Зульфія (жере халву): Халва яхши. Аладін: Зульфія! У мене план, щас ходім на базар, потом в гарєм, звізда моїх очей! Зульфія й Аладін уходять. Мао Цзедун сяє на горі. Голос з пляшки (дражливо): Звізда моїх очей... Йобане село. Входить Шаміль, на ньому косо сидить посипаний пєрхотью піджак вєтєрана, в руках у нього пересувний точільний станок. Шаміль становиться посеред востока й починає точить ножа. Наспівує: На горі Шаміль стоїть а-а-а-а ножи шашки точи-ить, а в нізу народ стоїть а-а-а-а наш Шмаіль какой маладє-є-є-ц. Входить Сіндбад у костюмі пірата з шаблею, пістолєм і костильом. На плечі у нього сидить папуга, очі перев'язано чорною ганчіркою. Сіндбад: Салям алєйкум сто чортів жабі в цицьку. Шаміль: Ва-алєйкум ассаля. Продовжує точить і наспівувать. Сіндбад: Наточи шашку сто гарпунів киту в сраку. Шаміль: Алах наточе. Сіндбад: сто дукатів трясьця твоїй матері! Шаміль: Гарзад. Сіндбад (закурює): Гашиш яхши...)) Шаміль (точить і наспівує): Шаміль барана заріза-ав, наварив він супу-у, а як став наливать, обварив залупу-у. Голос з пляшки (вічливий та обережний, дещо кратькома): хлопці агов, а чули шо я кажу? Пустіть... А я тоді шось зроблю)) Сіндбад: сто пьяних кашалотів твою підараса мать, на! Пиздить ногою по поляшці так шо та улітає. Весь цей час Мао Цзедун, що завис у найвищій своїй фазі починає по тихеньку сповзати униз. На його обличчі зв'являється вираз незадоволення. Входить Хотабич, він по-восточному прикладає руки до лоба і живота. Хотабич: Салям алєйкем. Шаміль і Сіндбад: Ва-алєйкум ассаля. Хотабич (до Сіндбада): А шо це на тобі сидить? Сіндбад: попугай-шайтан сто центнерів простіпомий тобі в сурло. Хотабич: Вай вай ва-ай... Цмокає язиком, потім смикає семе за бороду. На плечі у Сіндбада замість папуги з'являється здоровенний рак. Рак: зоров Сіндбад сто чортів твоєму батькові. Сіндбад пада. Шаміль і Хотабич стоять мовчки. Хотабич (до Шаміля): А це шо в тебе приємніше з приємних? (показує на станок). Шаміль нічого не відповідаючи мовчки збира монатки і збирається гедь. Хотабич (задоволено сам до себе): Так так так та-ак)) Входить Насрідін, він на ішаку, як завжди виябується задом на перед. Насрідін робить на ішаку почесне коло кругом Хотабича, потім злазить з ішака і по-восточному кланяється. Насрідін: Салям алєйкум. Хотабич: Ва-алєйкум ассаля. Насрідін: