Очі не злякані білью, жахливих вчорашніх подій Очі не злякані криком, що пронизує розум твій Дивлюся в ці ясні очі, запалені світлом надій. Вони не показують смутку, коли в душі буревій.
Навіть коли в незнанні, пробираєшся крізь ліси Долаєш таємні глибини, перісікаєш полюси. Очі сяють як зорі, спасенним світлом вночі Вони полонять моє серце, очі викрадачі.
Без них дуже душно і тісно, втрачаю радості смак Не знаю, як мене звати, в душі панує бардак Прийдуть за мною у розпал сердитої зими Очі твої криголами, скоріше мене обійми.