Як не властиво цим рядкам підкорюватись слову, Так не властиво цим річкам стати єдиним морем, Я так шукав тебе довго – шептався з берегами, Течія несла вдаль, а вітер повертав на право. Знаю що марно, вже не повернути ясні зорі, Не кинути погляд у даль, на обличчя прозоре, Навіщо мила руйнувати те, що збудували Усе одно не повернути цей любовний спалах.
Моя любов найкраща в світі, я вже не кохаю! Безмежні води втікають, а я ходжу по краю, Незаслужив я твого погляду, навіть розмови Відпусти мене будь –ласка, я стану морем! І не тримай за руку відпусти, прошу не треба, Мене як пух розкинуть, по землі, блище до неба, Я цінував і цілував, твої чудові руки, А тепер лиш один спогад призводить до розпуки.
Скажи навіщо, так було тебе довго чекати? Мене манить вітер, я не умію прощати, Може колись ще допливу я до твого причалу Та я далеко від тебе і що роблю незнаю Знаю, що не багато, тепер потрібно для щастя, Бачити твої очі – це найголовніше щастя, І хай осудять нас, що почуття творять потопи Ми будемо на зло хвилями, танцювати в дотик.
Поки ще серце б*ється, десь на дні, втоплене горем, Буду єдиним для тебе така у мене доля, І хай вітри не зрозуміють нашу дивну мову, Нам не судилось, бо я повинен стати морем. Відпусти мене, не треба більше обіцянок! Я назавжди для тебе залишусь твої чаєм, Але розходяться в різні боки наші причали, Ти залишаєся тут, а я відчялюю…
Приспів:
І якби наші сподівання не йшли навпаки, Ми переплетені з тобою як море й річки, Тримай мене і я прийду дощем в твоє вікно, І я прошу тебе, не дай мені піти на дно.