Київ вночі припиняє бути столицею, Київ - ще той вовкулака під повним місяцем... Хочеться просто стояти в тіні й дивитися, як перелітні хмари докупи місяться. Як ліхтарі з висоти здивовано мружаться, в темряві не розуміючи, хто вони й де вони; як шарудять в каштанах гілками дужими древні, як липень, добрі самотні демони. Як недозрілий вітер жене газонами попіл від дня, що при заході був кремований; як пересічні вікна мучить безсоння і ллється кухонним світлом по чорній повені. Як одинокі душі бредуть дорогами, геть по проїжджій - байдуже, що відбудеться. Киів вночі перетворюється на бога - бога мовчання темних порожніх вулиць.