трава, звичайно ж, була зеленішою, сонце - лагідним, зима завжди починалась у грудні, а не у лютому, здавались парки густими лісами, горами - пагорби, здавалось правильним те, в чому зараз не бачимо суті ми. і ми жили - ненаситні духи своєі вотчини, і ми шукали у травах ґудзики із монетами, і нам було все одно до грошей, речей і почестей, допоки наші шляхи були воєдино сплетені. і ми були самураями, лицарями і магами, ми мали башти у кронах буків, каштанів, ясенів... і ми тяглися до неба, як крізь бруківку - пагони, і свято вірили в те, що дні будуть завше ясними. та дядько Час - в діловому костюмі та зі щетиною, який курив, запиваючи кожну затяжку "Колою", зустрівся нам, коли ми малювали зірки на стінах і процідив: "Ваша стежка - насправді звичайна колія. усе живе підкоряється лише моїм правилам, надходить мить - і усі невинні стають винними..."