І от — проламую головою всі чотири стіни нараз!.. (На таку-то голову — стало ж у Бога міді!) — Й опиняюся на твердому — хитаючись, мов водолаз, Який замість перлів, нагріб по підводдю — мідій…
“Ну, і що в цім лихого? Їстівна ж штука! — було б Набагато гірше, аби не приніс нічого! А що чорним струпом палає стовчений лоб — То на мідь невразливу нема плавильні у Бога!”
…Але я все волаю, що бачила перли — вони Там і далі лежать на дні — лиш потрібно другої спроби!
…Але вже зімкнулись назад чотири стіни, І на вік один — не дається нового лоба.