Знову в дорогу через пустелі, Щоб висікати воду зі скелі, Щоб споживати манну небесну, Щоб повернутись в землю чудесну.
Спогадай увесь той шлях, Що ним водив Господь в пісках, Щоб тобі до серця промовляти, Щоб впокорити тебе, щоб випробувати тебе, Щоб ти милість Божу міг пізнати.
Він впокорював тебе і голодом морив тебе Й манну з неба дав на споживання, Щоб досвідчив ти і знав, що в Слові Божому життя Й Духом уст Його сотворен всесвіт.
Ах, обіцяна земля, де ж схована твоя краса: Гори і долини мальовничі? Де ж струмочки вод живих? Де ж золото твоїх ланів? Де ж солодкість виноградин вічних?
Боже, Ти моє Добро, Надіє серця вбогого, Прагну Тебе всім єством дитячим! Скільки ж кроків по землі і скільки років в вічності Ти даруєш нам, щоб Тебе бачить!!!