Я знов іду до лісу, як до храму, Де свічі сосен золотом горять, Смарагдові у небо ллються брами І струменіють синьо, і тремтять... І горобин розсипані рубіни, Мов на осінній кинуті вівтар, І лісових озер аквамарини Вигойдують купав осінній жар...
Приспів: А ліс такий величний і простий, Я знов до нього йду шукати правди. Немає в світі більшої розради, Як босою у вересні іти.
Колишуться, мов діти, трави сині В красі коштовній рідної землі, І спочива роса в моїх долонях, Розсипав ранок зорі на чолі. Душа щаслива у високім храмі, Де свічі сосен золотом горять, Смарагдові відкриті в небо брами І манять у незвідане й тремтять...
Приспів. (2)
Немає в світі більшої розради, Як босою у вересні іти... Як босою у вересні іти... Босою іти...