Степ і степ, один без краю, Аж до моря берегів, Без озер, річок, без гаю, Тільки з купами стогів. Ні гайочку, ні лісочку, Всюди – спалена земля... Не шепоче в холодочку Срібновода течія.
А коли, бува, з громами З моря хмари налетять, Степ охрестять блискавками, Над ланами прогримлять, -
Він прокинеться, проснеться, Груди грому підставля; Заговорить, засміється, Заговорить, засміється Враз до неба вся земля!
Мертвий степ... Його громами Тільки й можна розбудить... Так нехай же над ланами Грім бажаний прогримить!.. Грім бажаний прогримить!.