Ой під гай зелененький Ходить Довбуш молоденький На ніженьку налягає, Топірцем підпирає. Ой, ви, хлопці, свистом Засипає стежки листом. Ой, ви, хлопці, бігом Замітає стежки снігом. Аби Кути не минути, До Косова повернути. До Косова і до Дзвінки, До Штефанової жінки. Добрий вечір, Штефанова! Чи вечеря вже готова? А вечеря не готова, Бо Штефана нема вдома. Він поїхав петлювати, Мабудь буде ночувати. Штефан пішов на роботу, Повернеться у суботу. Чи будеш нам відкривати? Чи самим ся добувати? В мене двері тисовії, На них замки сталевії. Не поможуть замки твої, Як підставлю плечі свої. Довбуш начав налягати, Стали двері ся ламати. Довбуш двері відкриває, Штефан в Довбуша стріляє. Як устрілив в праве плече, з лівого кров тече Бо знав добре поціляти, Довбуш буде помирати. Ой ви Хлопці мої Візьміть з хати тої. Ой ви хлопці молодці Беріть мене на топорці. Беріть мене на топори, Занесіть у чорні гори. Занесіть у Верховину, Де родився, там загину. Там родились тато й мати, Там я буду спочивати. Сріблом-злотом поділіться, Та й за мною не журіться. Штефанові дайте мірку, Бо я любив його жінку. Штефаниці дайте сала, Бо вона мене кохала. Штефан пішов на роботу, Повернеться у суботу. Чи будеш нам відкривати? Чи самим ся добувати? В мене двері тисовії, На них замки сталевії. Не поможуть замки твої, Як підставлю плечі свої. Топірці ви занехайте, Крови більш не проливайте. Кров людська – не водиця, Проливати не годиться. Як будемо ґаздувати, Жінкам правди не казати! Не журіться, пане-браття, - Ще повстане Прикарпаття!