лити воду студену між пальці і спросоння всміхатись тобі поки ще не розплющені очі поки ще на вершинах гір лід аби лиш відчувати гостріше аби лиш відчувати твій світ так таки приємніше. смакувати наосліп вуста і вдихати, вдихати, вдихати твій слід. я почну все сама. мабуть, так правильніше. й поки місто ще спить, я навшпиньках, як тінь, від порогу твого до найближчих свічад щодня бігтиму доки?! ненавмисно лишаючи кроки… як не вийде – прости. лиш одне прошу – ти не приходь. якщо потім не спалиш мости не приходь…. якщо не назавжди.