На викриках моїх сліз вигасали ангели. Вітер танцював свій фокстрот, відчуваючи, Що все буде добре. Я був звичайним хлопцем, без усяких рангів, І не можна було сказати, що я був хоробрий.
Життя проходило крізь мене, мов течія. Трохи – гіркого суму, але повз це Читав Ясперса, Канта, і час від часу Задумувався про цінність «я», А вітер, як завжди, дув, і дув у моє лице.
Коли я був ще незлий, також танцював з ним фокстрот. Кружляв у танці з розлук, різновтрат і чекань. І пробивався крізь темінь, у вир ілюзорних широт. У мене було забагато життя, і ще більше важливих питань,
Та ні одне з них не вказувало, як жити, І що у житті основне. І коли мене починало крити, Зачиняв себе, мов Діоген.
Та як би в житті не було, Яке би кіно в голові не крутив – Збирайся із залишком внутрішніх сил, Відчуй у собі любов.
Живи, радій, відчувай. Роби помилки – зазвичáй Це найкращий спосіб, щоб навчитися жити. Твої лінзи покриті Лиш тим, що собі обереш.
І, авжеш, таланить лиш тим, Хто пройде по своєму безумстві, Мов ножем по буханці хліба. Можливо, тобі ще бракує німба, Тоді мужайся,