Ніхто не згадає смертельно самотніх,
Жорстоко розбитих безсиллям об сміх,
Що впали на днище гіркої безодні,
І вічність вплели в найболючіший гріх.
Не буде ні квітки на темних могилах,
Де час пророкує лавину журби,
Тут янголи плачуть, ламаючи крила,
Повільно холонуть сторічні дуби.
Відречені смертю, з клеймом самовбивці,
Скаліченим тілом у ямі-труні,
Їх душі літають в загубленій висі,
Посмертно забуті, посмертно сумні.
Роман Миронов еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1