Бiй на світанні, сонце і дим. Мало хто знає, що ж буде з ним. Що буде завтра в юних думках – В когось надія, а в кого страх. Гілля калин похилилося.
Мама, кому ж ми молилися? Скільки іще забере вона Твоїх дітей, не твоя війна? Стали батьками доньки сини, Все кольорові бачили сни. І цілували руки брехні, За тихі ночі віддали дні. Гілля калин похилилося. Мама, кому ж ми молилися? Скільки іще забере вона Твоїх дітей, не твоя війна? Так було добре там і колись. Там, де без поту і там де без сліз. Тільки не було в того мети – Я так не можу, а як зможеш ти? Гілля калин похилилося. Мама, на дим ми молилися? Скільки іще забере вона Твоїх дітей, не твоя війна?