Дякую тобі, що надихнула на життя, Що серед сірих буднів я здавався світлим Повз мене пробігала – зупиняла час, І посмішкою заставляла червоніти Яскравий погляд твій примушував тремтіти Цілунок в жар кидав, і лихоманив запах тіла Щоб було добре тому чорному коту сидіти Перелякались, сміялися такі щасливі А пам’ятаєш як в перший раз удвох напились? Як впали в сніг, заглушені ударами пітард? Все було мов у сні, в якім ти до обіду розчинилась Це я збудив тебе хропінням, це - вина моя. Замало ложок цукру у каву твою я кидав Не бачив, що тобі така була вона гірка Якщо б у силах було змінити щось – б міняв Та пізно було, нехай так сталось, це життя. Забудь ті неприємні речі, які бажали Я хочу пам’ятати лиш тепла моменти Чи пам ‘ятаю я тебе, якщо б мене спитала Я би збрехав та не сказав відверто Як бачу я тебе, не те що зблизька а з далека Мене трясе, кидає у пам’ять-трясовину від спогадів як в серці палить спека та цього ти дізнатись не повинна ні слова говорити я не стану а тихо голову від тебе відхилю’ щоб усмішка тобі моя не здалась малим фіналом, і смішним люблю.