Не гріє сонце на чужині, А дома надто вже пекло. Мені невесело було Й на нашій славній Україні. Ніхто любив мене, вітав, І я хилився ні до кого, Блукав собі, молився Богу Та люте панство проклинав. І згадував літа лихії, Погані, давнії літа, Тойді повісили Христа, Й тепер не втік би син Марії! Нігде невесело мені, Та, мабуть, весело й не буде І на Украй[ні], добрі люде, Отже таки й на чужині. Хотілося б... Та й то для того, Щоб не робили москалі Труни із дерева чужого Або хоч крихотку землі Із-за Дніпра мого святого Святії вітри принесли, Та й більш нічого. Так-то, люде, Хотілося б. Та що й гадать... Нащо вже й Бога турбовать, Коли по-нашому не буде.