Я так давно не бачився з тобою... Все валиться з рук - я нічого не можу робити... Ти маниш мене собою, чаруєш мене собою, Та краще було б, мабуть, мене просто вбити... Збудувала для мене замок своїми руками… Такий неміцний, бо замість каміння - повітря... А те, що в'ється між нами, а те, що б’ється між нами, Кидає у прірву, штовхає на вістря, штовхає на вістря...
Воно паралізує, наче погляд кобри... Воно то манить, то відштовхує, то зве... Я кохаю тебе - і мені від цього добре! Але ти не кохаєш мене... Але ти не кохаєш мене... Але ти... І мені від цього зле!
Ти знов переносиш важку гнітючу поразку... Ти знаєш, що я не піддамся жодного разу... Я вдягаю холодну маску, не відповідаю на ласку - І це дратує тебе, і це доводить до сказу!... Я заманював тебе до пастки своїми словами... Я розкидував сіті, яких ти не оминула... А те, що вилось між нами, а те, що билось між нами, Ще й досі живе, ще й досі про нас не забуло...
Воно паралізує, наче погляд кобри... Воно то манить, то відштовхує, то зве... Ти кохаєш мене - і тобі від цього добре! Але я не кохаю тебе... Але я не кохаю тебе... Але я... І тобі від цього зле!