Я з України, з Івано-франківська, може хто чув? Колись називалося Станіславом. Сто років тому тут був випадково письменник Франко, є промисловість в нас: хімія, дошки, хліб, молоко.
Зліва Бистриця, справа Бистриця - купа води. Але ні люди, ні риба не квапляться лізти туди. Їде тролейбус набитий на Пасічну - виджу з вікна... Це моє місто, маленьке і затишне - Галичина!
Кручені вулиці, липи з тополями та ялинки. Сорочки вишивані, яйки мальовані і рушники. Три автостанції, аеропорт, колійовий вокзал, електростанція, клуб комунальників, водоканал.
Польська ратуша, і, кажуть, під нею - підземні ходи. Але ніколи не мав я бажання пхатись туди.
А це є найбільша і найбіліша з усіх білих хат. Тут облрада, а трохи раніше сидів апарат. Влада змінилась, та все залишилось - ті самі діди. І, може, тому я їх ігнорую - не лізу туди.
А на Дністровській - базари, кіоски, торгові ряди. Та грошей немає і я си не пхаю писком туди. Всі шось купують, міняють, ґендлюють - людей, як пшона! Ой, рідний краю, тебе я кохаю, Галичина!
Зліва Бистриця, справа Бистриця - купа води. Польська ратуша, і, кажуть, під нею - підземні ходи. Трохи наївна, трохи весела, а трохи - сумна... Ой, рідний краю, тебе я кохаю, Галичина!