Святі нас кличуть в наш останній похід. Налякані форелі забиваються під лід. Збирай свого наплечника, товариш камрад – морфій, ладанка, бинти і шоколад. Прощаймося з родиною на пару довгих літ. Як добре починається хрестовий похід. Кордонів не існує, а безсмертя – лише мить. Виріжемо наволоч, яка там сидить.
Єрусалим наш! Нам потрібен реванш! Гроб Господній на серці, як вантаж. Наша мета – непоступливість Христа. Після нас залишається лише пустота.
Такої країни ніколи не було. Її кордони – випалене тло. Зірки над нею – набори пружин. Патріотизм – це уміння різати чужих. Веди нас, наша пропагандо, веди. Пояснимо їм, що ми були тут завжди. Змиємо кров у священній ріці. Все інше відмолять капелани й панотці.
Що нам руїни їхніх варварських споруд? Вітчизна дарує нам геройський маршрут – вішати невірних на армійському паску, гнити за імперію в гарячому піску, славити вождя за доброту та інтелект, нищити під корінь цей місцевий діалект, відвідувати церкву на державні свята, так і не знайшовши тут жодного Христа.